Сьогодні, 8 січня, виповнюється 88 років з дня народження відомого українського поета Василя Симоненка – одного із найяскравіших представників шістдесятництва.
Симоненкове життя.
Важке, трагічне і коротке: поет ішов по ньому неповних двадцять дев’ять років. Але коротка дорога не знає короткої пам’яті. Твори його переписувалися від руки, а вголос читалися лише в колі однодумців. Офіційно не дозволялося навіть називати ім’я поета.
Без пафосу, цензури, з абсолютною щирістю та відданістю — у своїй творчості поет по-особливому описував Україну, її красу, чарівність, неповторність та велич.
***
Раби будували замки й храми,
Сіяли й жали — раби.
Труд їх стоїть над віками —
Свідок життя й боротьби.
Із кожного купола й брами
Крізь роки темряви й злоби
Вони промовляють словами
До нас, до моєї доби:
«Люті кати поглумились над нами,
Скільки лягло нас у чорні гроби,
Та перемога — дивіться! — за нами:
Смерть — не кінець боротьби.
Ті, що життя прогуляли без діла,
Що у народній купались крові,
В землю лягли і безслідно зотліли —
Ми ж і понині живі!»
Чую ваш голос простий і ласкавий,
Предки безсмертні мої:
Праця людини — окраса і слава,
Праця людини — безсмертя її!
