Члени Тячівської районної організації Народного Руху України на чолі з головою Іваном Соймою поклали квіти та запалили лампадки, а також молитовно вшанували нашого національного Пророка
з нагоди Дня пам’яті разом з парафіяльним священником храму Пресвятої Богородиці ПЦУ.
У своєму виступі отець сказав “Любов до України – це Богом дана любов”.
“Боротьба – це закон життя!” – наголосив у своєму виступі голова Тячівської районої організації Народного Руху України Іван Сойма.
10 березня 1861 року в Санкт-Петербурзі у віці 47-и років пішов з життя Тарас Шевченко.
Його тимчасово поховали на місцевому Смоленському кладовищі, а через два місяці на виконання волі Шевченка його останки перепоховали на Чернечій горі під Каневом.
За 10 днів до смерті поет написав свій останній пророчий вірш:
«Чи не покинуть нам, небого,
Моя сусідонько убога,
Вірші нікчемні віршувать,
Та заходиться риштувать
Вози в далекую дорогу,
На той світ, друже мій, до Бога,
Почимчикуєм спочивать.
Втомилися і підтоптались,
І розуму таки набрались,
То й буде з нас! Ходімо спать,
Ходімо в хату спочивать…
Весела хата, щоб ти знала!..
Ой не йдімо, не ходімо,
Рано, друже, рано —
Походимо, посидимо —
На сей світ поглянем…
Поглянемо, моя доле…
Бач, який широкий,
Та високий, та веселий,
Ясний та глибокий…
Походимо ж, моя зоре…
Зійдемо на гору,
Спочинемо, а тим часом
Твої сестри-зорі
Безвічнії попід небом
Попливуть, засяють.
Підождемо ж, моя сестро,
Дружино святая!
Та нескверними устами
Помолимось Богу,
Та й рушимо тихесенько
В далеку дорогу —
Над Летою бездонною
Та каламутною.
Благослови мене, друже,
Славою святою.
А поки те, та се, та оне…
Ходімо просто-навпростець
До Ескулапа на ралець —
Чи не одурить він Харона
І Парку-пряху?.. І тойді,
Поки б химерив мудрий дід,
Творили б, лежа, епопею,
Парили б скрізь понад землею,
Та все б гекзаметри плели,
Та на горище б однесли
Мишам на снідання. А потім
Співали б прозу, та по нотах,
А не як-небудь… Друже мій,
О мій сопутниче святий!
Поки огонь не захолонув,
Ходімо лучче до Харона —
Через Лету бездонную
Та каламутную
Перепливем, перенесем
І славу святую —
Молодую безвічную.
Або цур їй, друже,
І без неї обійдуся —
Та як буду здужать,
То над самим Флегетоном
Або над Стіксом, у раю,
Неначе над Дніпром широким,
В гаю — предвічному гаю,
Поставлю хаточку, садочок
Кругом хатини насажу,
Прилинеш ти у холодочок,
Тебе, мов кралю, посажу.
Дніпро, Україну згадаєм,
Веселі селища в гаях,
Могили-гори на степах —
І веселенько заспіваєм…»
