Десна розлилася, чим вже давно сіверян не радувала, ранок теплий і сонячний, а радість від нього стримуєш, бо стає наче й соромно радіти: на півдні і сході йде війна. Вся Херсонщина окупована, більша територія Запоріжчини, майже вся Донеччина і Луганщина, частина Харківщини. Там убивають українців за те, що вони українці – адже хіба не так, коли вираховують бійців АТО, журналістів, проукраїнських активістів і багато з них зникають безслідно?! А ще вивозять українців у Сибір знову та на Далекий Схід – уже більше 1,3 мільйона, з них біля 300 тисяч дітей, з яких будуть готувати яничарів…
Але рано нам відчаюватися, а москалям радіти, бо як казав мудрий Папа Іван Павло II (не в порівняння з нинішнім!), останнє слово лишається за Господом.
Ось нашу причернігівську Лукашівку обороняли в тому числі брати Бутусіни. Фермер Григорій Ткаченко возив їм на позиції їжу і коли вже кацапи, було ясно, захоплять село, Леонід Бутусін, що мав телефон Григорія, подзвонив: “Не втримаємо село, йдемо в останній бій, рятуй сім’ю!”. Що Григорій і зробив, і врятувався, бо перше, що кацапи сказали, ввірвавшись у село: “Гдє Гріша?”.
А тіла двох своїх синів – Леоніда і Романа батько Олег Бутусін, який теж воював за Україну, але в іншій частині, знайшов на полі бою. Майже місяць вони лежали поруч на полі непохованими – кацапи не мають почуття поваги до мертвого противника.
І, як зрозуміло з прізвища, Бутусіни – росіяни, родом з Владивостока, а 2014 року переїхали в Україну, вивчили українську мову, бо ненавидять путінський режим. І в загиблих братів Бутусіних лишилися ще 10 братів і сестер. Попри етнічне походження вони виростають українцями.
Тож не все так просто буде і з вивезеними зараз українцями… Але кричати про геноцид українців треба скрізь, щоб почула приглухла навіть Франція, щоб відступилася від підтримки кривавих одноплемінників угпо-фінського кореня Мадярщина, яка ще не покаялася навіть за спалену Корюківку…
…І був ранок, і зачинався 90-й день Широкої української війни, і вже три місяці українці своєю кров’ю, своїм героїзмом змінювали світ. І мінялися з натугою самі, позбуваючись невидимого, але відчутного ярма московської кормиги в церкві, у пам’ятниках і назвах вулиць, у партіях і культурних запитах, у мові і всьому, що зветься російським – символом зла.
