Триста днів і ночей страху, болю, непевності, які переможені зціпленням зубів і нервів.
Триста ранків тривожних. Триста неспокійних ночей. Триста днів боротьби.
Триста днів нищення чадних брехень – про дружбу з росіянами, про «адіннарод», про «славянскає єдінства», про велич Росії, про «другу армію світу».
Триста днів крові, поту і сліз. “За хмарами – хмари, за димом пожарищ – високо зоріє на пустку давно збайдужіле божа…” (Василь Стус).
Триста днів стійкості, якою не перестає вражатися зледачілий західний світ.
Триста днів талановитих українських командирів і впертих українських солдатів, які вражають інструкторів НАТО, бо з кулемета збивають ракету, а із «Джавеліна» – гелікоптер.
Триста діб віри і надії – у димах і пожежах, під обстрілами і в темноті відключень.
Триста днів чекання перемог, які приходили, хоч і не кожен день.
Триста днів перевірки на вошивість і на мужність.
Триста днів завмирань сердець від дзвінків до рідних, якщо трохи задовго йшов сигнал.
Триста днів евакуацій, еміграцій, підвалів і бомбосховищ. Триста днів бліндажів і окопів.
Триста днів зміни всієї світової геополітики.
Триста днів розчарувань від Угорщини, Ізраїлю та Ірану, хоча ми й не мали бути ними зачаровані.
Триста днів вдячності Польщі, США, Литві, Латвії, Естонії та й багатьом іншим – світ наблизився до України, як ті пастухи, що зазирали у віфлеємські ясла, чудуючись Дитяті.
Триста днів розвалу московської імперії – потріскування не чують тільки зачумлені нею чи куплені.
Триста днів сліз і плачів за нашими вбитими і замученими. «Нас тут триста, як скло, товариства лягло – вже земля не приймає…» (Тарас Шевченко). «На Аскольдовій могилі поховали їх – триста мучнів українців, славних, молодих» (Павло Тичина).
Триста днів побажань повернення війни на голови тих, хто її почав.
Триста днів пробудження та укріплення віри у Бога.
Триста днів до Перемоги, яка наближається.
«України слава стане поміж народАми!».
Слава Україні!
