У березні 1999 р. був підступно вбитий лідер Народного Руху України В’ячеслав Чорновіл. Власне кажучи, його вбивали багаторазово. Вбивала система за власну думку і служіння Україні. Вбивали колишні соратники, які за «прагматичними» поривами втратили честь і гідність. Вбивали і вбили політичні опоненти, налякані рейтингом. Певною мірою вбивство В’ячеслава Максимовича продовжується й нині. Замовчуванням, пошуком суперечностей у висловлюваннях, прагненням розмістити його партію як музейний експонат лише на сторінках історії, непродуманими реформами, які провокують соціальне протистояння…
Причина невміння належно поцінувати визначну особистість направду проста. Мудрий Гегель колись написав, що для лакея немає героя, бо він лакей. Щоб належно оцінити велику особистість не можна бути дрібним…
Насправді В’ячеслав Чорновіл продовжує працювати для перемоги.
Згадуючи молитвою голову НРУ тернополяни могли побачити розумну молодь, почути спогади людей, які зустрічалися з В’ячеславом Максимовичем, стати свідками вступу в його партію нових побратимів. Головна думка, яка звучала в День Благовіщення, щоденною роботою наближати благословенний День Перемоги.
25 березня створили новий осередок НРУ, прийняли в партію чотирьох людей.
