Іван Федорович Драч народився 17 жовтня 1936 в с.Теліжинці Тетіївського району на Київщині в родині робітника радгоспу.
Перший вірш поета з’являється у періодиці ще в 1951 р.
У 1958 р. вступає на філологічний факультет Київського університету ім. Шевченка (виключений через творчі та політичні погляди). Відновився лише на заочній формі.
Залишивши навчання, І. Драч працює в редакції «Літературна Україна», куди йому допоміг улаштуватися Павло Загребельний.
1962 р. виходить збірка «Соняшник» — перша збірка поета.
У 1964 р. здобуває фах кінодраматурга на Вищих сценарних курсах у Москві, працює в сценарній майстерні Київської кіностудії ім. Довженка. Пише вірші, деякі з них були критичними по відношенню до радянської влади.
1965 рік — видання другої збірки «Протуберанці серця».
У середині 80-х років XX ст. І. Драча було обрано до правління Київської організації Спілки письменників України, потім головою правління.
У 1986 році на з’їзді письменників Іван Драч першим поставив питання про голод 1932—1933 років в Україні. На I з’їзді Народного Руху України за перебудову в 1989 став його головою, а в 1992 році — співголовою разом з В’ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем.
Тоді ж, у 1990-му, ще за союзу, мав мужність вийти з лав КПРС. Стверджував, що “дуже мало досяг” через політичні справи, які “мало дають поживної людської радості”.
Іван Драч — автор 13 збірок поезії, кілька його творів покладено на музику. Перекладав вірші Поля Елюара, Гарсія Лорки, Назима Хікмета. У 1964—1974 роках працював на кіностудії Довженка — саме тоді написав сценарії до фільмів, які ввійшли до скарбниці українського кінематографа: “Криниця для спраглих” (1965), “Камінний хрест” (1968), “Іду до тебе” (1971), “Пропала грамота” (1972). Серед нагород поета — Шевченківська премія (1976, за збірку “Корінь і крона”), Державна премія срср (1983, за перекладену збірку “Зелена брама”). Його двічі номінували на Нобелівську премію з літератури (1967, 2018). Мав звання Герой України (2006).
