Отримала група завдання вияснити де у противника передові позиції – пробираються по “зеленці”, чують розмову з мать-перемать, підкралися. О, свіжий окоп! Один каже:”Давайте гранату кинемо!”. А старший зупинив: “Нє, давайте послухаємо!”. Залягли, наслухають.
А ті, через суцільний мат, дали зрозуміть – бухають, але горюче закінчилось. Ану, Пєтя, мотнісь за бутилкай!”. Пєтя: “Нє вопрос!”. Наш старшой: “Будем брать. Хоть буде на кого мінять!”.
Спустились в окоп і ті бухі бойці крізь пелену алкоголю і русского міра роздивились все ж якісь не такі шеврони: “Ви шо, каратєлі?”. Наші так гордо: “Да!”. Забрали.
Виявились ті бойці мобілізованими з динири, тобто ніякі з них вояки.
А знаєте що для наших хлопців було в облом? Наші ж, як козаки в поході, не можуть пить і думали, що в цих прицюцьків хоч півпляшки на п’ятьох знайдуть душу закропить. Нє, всьо випили, сволочі!
А мені не розповіли, а жаль, – шо ж було з Пєтєю? Уявляєте, приповз, а нікого! Хіба з горя упився…
Фото для привернення уваги. Нє, а шо я вам – фото донецьких синяків дам?
