Три діди їхали біля водія маршрутки і, звісно, говорили про війну – спершу про рудого діда з Америки, що повередився розумом, а потім один і каже: “Хочуть уступки од України! Тридцять процентів нашої землі під окупацією, стільки хлопців повбивали і ще якісь уступки?! Ні, воювать скіки сили хватить!”. Інші діди мовчазно його підтримали…
Мій естонський колега на Красній площі Чернігова став питати перехожих про війну: 80- літня жінка, у якої родичі в Росії, і дівчина- підліток з кілечками в носі, круто сучасна, не сказали, що треба здаватися чи просто припиняти війну. А тінейджерка, що в ході інтерв’ю ще й перейшла на українську, на пиатння – чи зможе пробачити росіян, сказала: “Дітей – так, а дорослих – ніколи: вони повинні відповідати за Путіна”.
… У моїй Авдіївці, коли Льоня вийшов з голою груддю (чогось йому так уявлявся опір кацапам) проти російських танків і один з них крутнув баштою, скинувши на сніг разом з Льонею і рюкзак танкіста, авдіївці розкурочили його і побачили тушонки та всього іншого на три дні. “Ага, – здогадались мої земляки, – кацапи збираються за три дні перемогти”. Виявилось, що вони цілком розібрались у стратегічних планах окупантів – ті дійсно планували взяти Київ за три дні. Та не можуть взяти і за три роки.
Що здобула Росія? Головного – ні: Україна досі є і вона незалежна. Так, Путін пробив сухопутну дорогу до Криму, але навіть Донецьку область не може повністю окупувати. А напад українців на Курську область став шоком для путіністів і піднесенням для багатьох народів – адже лякалка росіян про ядерний удар поблякла. Вперше в світі стався напад неядерної держави на ядерну.
Взагалі у цій війні багато чого вперше: перша робтизована атака (на Харківщині), вперше знищення флоту державою без флоту, вперше Україна сама собі пробила зерновий коридор у Чорному морі, доки хвалене НАТО чухалося і не змогло нічого вдіяти, вперше українці б’ють по глибинних російських територіях мало не до Уралу…
Три роки Україна стікає кров’ю і робить висновки щодо мадяр, які не відповіли ще за злочини другої світової, щодо словаків, щодо кидунів – американців, як і щодо тих, хто з нами і за нас. Ми зобов’язані будемо мати довгу пам’ять!
Що далі? Думаю, найважче пережити цей місяць, коли пройде квітково- шоколадний період закоханості одного рудого короля із нью-йоркською сухозлотицею на голові і кремлівського недомірка- виспетка. До речі, Трамп, і його Маск обидва, мелячи дурість щодо нашої війни, як в унісон повторюють одну спільну річ – захоплення Збройними Силами України. Саме від них сьогодні й залежить не тільки результат війни, але й доля України загалом.
Три роки тому я писав: “Для Чернігівщини війна почалася з Дніпровського (історична назва Навози, бо туди навозили для переправи через Дніпро) – росіяни скинули з безпілотника вибухівку на прикордонний пост. Далі – удари по Гончарівському, обстріляне село Карповичі на Семенівщині, наступ колон через Сеньківку”. (книга “Сто днів Широкої війни”). Хто б міг подумати, що жахіття війни затягнеться на три роки і кінця ще не видно, хоча він уже й наближається?!. Як і розпад Росії…
Життя триває. Точиться війна…
Василь ЧЕПУРНИЙ,
заступник голови Чернігівської обласної організації Народного Руху України
