Роздуми біля пам’ятника!
Знову весна, повертаються додому лелеки, завершується ера вічно розчарованих, які скиглять, нічого не роблять і ніяк не можуть “зачаруватися” Україною.
У психології ХХІ століття дедалі більшої ваги набирає проблема «психології сили». Мається на увазі готовність людини здійснювати своє призначення, діяти всупереч обставинам, діяти наодинці й в гурті, протистояти маніпуляції, системі заохочення й покарання. Прикладом саме такої особистості є Т.Г. Шевченко. І не випадково саме його поезія найчастіше звучить на Майданах України. Відгомоніли і відгомонять святкові, урочисті заходи, захотілося ще раз повернутися до життєвого шляху і творчості Тараса Григоровича Шевченка. Перечитую копію запису «у метричній книзі села Моринець Звенигородського повіту Київської губернії». Текст доволі цікавий: «25 месяц февраль. У жителя села Моринець Григорія Шевченка и жены его Екатерины (в оригіналі написано «Агафии», потім закреслено і виправлено «Екатерины») родилcя сын Тарас. Молитвовал и крестил иерей Алексий Базаринский». Замість милого слова «хрещений батько» в окремій графі «Кто восприемники» написано «Григорій Іванович Дяденко, житель моринський» (Т.Г. Шевченко: документи та матеріали до біографії. – К., 1975 р.). Ось така доля. З першого дня пишуть і хрестять чужою мовою. А вже в 1823 р. у метричній книзі села Кирилівка з’явиться ще один Грушевського (вуличне, прізвище Шевченка) жена Катерина умре». Помре мама в 32 роки «С натуральной болезни». Щоправда, вже 7 жовтня цього ж року вдова Ксеня Терещенко «от роду лет 35-ть», зайде до хати як господиня. Як рідну мову не замінить чужа, так і маму не замінить мачуха. Додаймо напівголодне наймитування, кріпацтво, нерозуміння… Ось би і розчаруватися, і проклясти долю. А він малює і пише вірші, терпить, вірить. І ось перший проблиск, зустріч із майстром В Ширяєвим.
До речі, варто звернути увагу, що група професіоналів (за участю Т. Шевченка) під керівництвом В. Ширяєва бере участь у художньому оформленні Великого Петербурзького театру. У 1836 р. за ці роботи В. Ширяев отримає 20615 рублів. Сума на ті часи значна. 22 квітня 1838 р. приходить бажана воля. 24 роки, Академія мистецтв. Талановитий молодий художник, поет, блискуча перспектива. Живи, радій і багатій. Комітет Товариства заохочування художників надає молодому талантові щомісячну допомогу – 30 рублів, у 1839 – 120 рублів, срібна медаль за малюнок з натури, срібна медаль за картину «Нищий мальчик, дающий хлеб собаке», ілюстрація книг, підтримка друзів… Радій і багатій. Не можна, не дозволяють гени, кров українська, пам’ять родова, на перешкоді до самознищення і самозречення совість, талант від Бога, те, що нині мудрі психологи називають архетипом. У 1840 р. Україна і українці одержують божественний подарунок «Кобзар». Відкриваємо вічну книгу. Перший вірш «Причинна» тобто жінка, яка збожеволіла від чар, датований 1837 роком. Нейтральний, побутовий сюжет. Але вчитайтеся в перші рядки молодого поета: Реве та стогне Дніпр широкий, / Сердитий вітер завива… Проспали цензори, ох проспали. Не відчули голосу народу, який рукою молодого генія попереджав про гнів і кару. І начебто і немає нічого особливого в тексті: ще треті півні не співали, ніхто не гомонів, сичі перекликались ясен скрипів.
Що тут особливого?
А текст цей буде підіймати на ноги українців світу, зачіпаючи такі струни національної самосвідомості, які можна порвати тільки знищивши останнього українця. Крім Дніпра, у вірші бачимо образ убитого козака. Можна було б порівняти «Причинну» з Україною, не важко знайти і «Ворожку», яка затьмарила розум, але над цим подумайте самі. До речі образ убитого козака залишив сиротою дівчину (а може Україну?) буде домінувати і в наступних віршах. Звернемо увагу, ще на одну цікаву деталь. У поемі «Катерина» (22 квітня 1838 р.), яка присвячена В. Жуковському в день звільнення з кріпацтва, з’явиться начебто побутовий мотив (можливо і Катерина не просто жінка, а образ України): Кохайтеся, чорнобриві, / Та не з москалями, / Бо москалі – чужі люде, / Роблять лихо з вами. Але вже у вірші «Тарасова ніч» прозвучить ще один, хоча також песимістичний мотив, бо кобзар плаче: Грає кобзар, виспівує, / Вимовля словами, / Як москалі, орда, ляхи / Бились з козаками.
Окремою вершиною в творчості Т.Г. Шевченка височить поема «Гайдамаки» (1839-1941 р.). Як міг цензор пропустити, а газета «Северная пчела» надрукувати рекламу, що в книжковому магазині продається поема Т.Шевченка на «малороссийском языке», цена 75 к. серебром, с пересилкою во все города Росии» уявити неможливо. Мабуть, допоміг Всевишній. Крім традиційної печалі, в поемі звучить принципово новий мотив. Поет вперше починає сміятися над поневолювачами. А ви пам’ятаєте, що «Сміху боїться той, хто вже нічого не боїться». Вершиною іронії поета є поема «Сон», в якій тридцятирічний геній сказав правду і про «просвищених» землячків, які просвистали національні інтереси, заговоривши «по здешнему», і царя – медведика, і царицю – небогу «мов опеньок засушений», і про «наближениx» осіб, про яких варто сказати окремо»: «Мов кабани годовані, / Пикаті, пузаті!… / Аж потіють, та товпляться, / Щоб то ближче стати / Коло самих: може, вдарять / Або дулю дати / Благоволять; хоч маленьку / Хоч півдулі».
Не міняються традиції, ой не міняються. Переломний момент в оцінці історичного минулого України, жорсткої оцінки найважливіших подій відбудеться 9 жовтня 1843 р. Ні до цієї дати, тай після неї ніхто так не писав: Ой Богдане, Богданочку, / Якби була знала, / У колисці б задушила, / Під серцем приспала. / Степи мої запрошені / Жидові, німоті, / Сини мої на чужині, / На чужій роботі, / Дніпро, брат мій висихає / Мене покидає, / І могили мої милі / Москаль розкриває.
Геній бачить минуле і передбачає майбутнє. Бо Україна-мати далі говорить устами поета: А тим часом перевертні / Нехай підростають / Та поможуть москалеві / Господарювати / Та з матері полатану / Сорочку знімати.
І підросла підлота, і сорочку знімала, та й врешті-решт продовжує це робити, перефарбовуючись ринковою термінологією. І не лише в економіці є проблеми. Духовні перевертні наближаються до найсвятішого – до інформаційного коду українства, до духовності, до генофонду культури. А небезпека, яка вже на порозі й проявиться в тому, що найменша деформація цих основ дасть мутантів гірших за метастази. Будуть говорити мовою нашою, зможуть зайти формально до храму, мертво механічно мовитимуть про ідеали, наприклад Майдану, але зрадять і продадуть при першій зручній нагоді «Присплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять». В останні місяці стаємо свідками «повзучої москалізації». Виглядає начебто пристойно. Невідомий автор запитує, як звучатимуть російські слова, фрази українською мовою. У заяві Руху озвучена чітка позиція. Хай москалі вивчають нашу мову, може порозумнішають…
Вершиною творчості Т.Г. Шевченка стане заклик до боротьби за Україну. Складність у тому, що нині кожний українець має сам визначити своє місце в боротьбі й, помолившись не скверними устами, спокійно, твердо, планомірно, без розчарувань (це елемент психологічної війни) утверджувати національні інтереси. Дрібниць у цій святій справі немає…
14 березня 1861 р. колезький радний Михайло Лазаревський згідно з описом за дорученням спадкоємця «принял в свое распоражение» особисті речі геніального українця: годинник, три нитки коралів, дві обручки, хрестик, картини, срібна чайна ложка, лампа, диван, шапка, кобеняк, два капелюхи, туфлі… Зверніть увагу на приписку «Все вещи подержаные». Оцінили майно в 159 рублів. Не побачили, не зрозуміли вартості духовних скарбів, які дарують Україні безсмертя. А ми з вами розуміємо?
Роздуми були написані давно. Події останніх років лише підвищили значущість думок Тараса Григоровича. Дякуючи кожному воїну, волонтерам, віримо в Перемогу, щоб на оновленій землі не залишилося навіть сліду злодійкуватого москаля.
Голова
Тернопільської крайової організації
Народного Руху України
Анатолій Вихрущ
