7 липня 1988 року на 50-тисячному мітингу, що відбувся на площі перед Львівським університетом, членами Української Гельсінської групи було проголошено створення Української Гельсінської спілки (УГС).
Головою УГС обрали Левка Лук’яненка, виконавчим секретарем став динамічний організатор В’ячеслав Чорновіл. До керівництва увійшли такі відомі особистості як Михайло і Богдан Горині, Микола Горбаль, Олесь Шевченко, Василь Овсієнко, Євген Пронюк, Степан Хмара, Йосиф Зісельс, Зеновій Красівський та багато інших.
У декларації Української Гельсінської Спілки зазначалося, що організація має за мету вирішення чотирьох головних завдань:
• Сприяти ознайомленню широких кіл української громадськості з Декларацією прав людини.
• Виходячи з переконань, що мир між народами не можна забезпечити без вільних контактів поміж людьми, а також без вільного обміну інформацією та ідеями, активно сприяти виконанню статей Прикінцевого Акта з питань безпеки і співпраці в Європі.
• Домагатися, щоб на всіх міжнародних нарадах, де мають обговорюватися підсумки виконання Гельсінських угод. Україна, як суверенна європейська держава і член ООН, була представлена окремою делегацією.
• З метою вільного обміну інформацією та ідеями домагатися акредитування в Україні представників зарубіжної преси.
У Декларації проголошувалося, що в своїй роботі спілка керується не політичними, а лише гуманітарно-правовими мотивами і свою головну мету бачить в ознайомлені світового співтовариства з порушенням прав людини в Україні. У 1989 році до УГС долучились Український християнсько-демократичний фронт (голова В.Січко), Українська народно-демократична ліга, частина членів Спілки Незалежної Української Молоді, які висловлювали більш радикальні ідеї.
Влада сприйняла створення УГС як виклик радянській державі. Керівні партійні органи, КГБ і міліція спрямували свої зусилля на протидію новоявленій зухвалій опозиції, застосовуючи офіційні та неофіційні попередження, залякування, затримування, адмінарешти, кампанії дискредитації та дезінформації в партійній пресі.
Проте авторитет УГС від цього тільки зростав, вона стала виходити на міжнародні контакти, під її впливом радикалізувався Народний Рух України, і це дало можливість національно-демократичним силам на виборах до Верховної Ради України у березні 1990 р. здобути повну перемогу в місті Києві та західних областях України. 12 членів УГС стали депутатами Верховної Ради, сотні – депутатами місцевих рад.
