“Як тобі в армії?” – запитують.
А я не знаю, як в армії. Я на війні. Мій батальйон – це неокозаччина. Навряд чи в армії можна до командира взводу і командира роти звертатися “на ти”. За вісім місяців війни я не почув жодного наказу. От такого як у радянських фільмах: «Рааавняйсь! Смииирно! В ааатаку!!!».
У нас підрозділ збирається разом і командир доводить до відома: є от таке бойове розпорядження, з такого-то числа ми маємо зайняти позиції от в цьому місці. Зголошуються добровольці, які виходять першими, решта лишається в резерві і через кілька днів їх змінюють. І так у всьому. Немає списків «днєвальних», але є порядок. Часто немає харчування від батальйону, але всі ситі. Від держави не видали форму, але всі одягнені.
Радянський солдат звик, що за нього командування дбає у всьому. Наш військовий – не солдат. Він козак. Від держави він потребує зброї і, бажано, зарплати. Всю літню кампанію на Херсонщині я носив камуфляж від Молодого Народного Руху. Бронеплити і дві пари берців купив із зарплати. Шолом мені подарувала Українська федерація карате. На плитоноску із кевларовими вставками скинулися однокурсники. На авто нам скидалися усім Facebook. Шкода, що у крайні дні на фронті воно вщент згоріло:(
Завжди було так, що ті, хто не воюють забезпечують тих, хто воюють. Але в нашому випадку це не лише анонімні платники податків, а конкретні друзі, знайомі, знайомі знайомих, кожного з яких я можу назвати по імені.
Частина нашої зарплати завжди іде на потреби підрозділу, на які соромно просити в людей: запчастини, ремонт транспорту, інтернет, заправка балонів з газом і т.п.
Але зараз у всіх військових є тривала затримка із зарплатою та виплатою «бойових». Знаю, що зараз важко всім. Але якщо у вас є бажання і можливість підтримати цих козаків кількома десятками чи сотнями гривень, то будемо вдячними. У коментарях реквізити картки командира взводу – Pavlo Tuka.
