22 березня виповнюється 181 рік від дня народження Миколи Віталійовича Лисенка (1842–1912) – видатного українського композитора, диригента, піаніста, педагога, вченого-фольклориста, громадського діяча.
Весь спектр його багатогранної діяльності пронизано любов’ю до України. Він зробив вагомий і неоціненний внесок у розвиток музичної та духовної культури українського народу.
8 заслуг Миколи Лисенка перед українським народом:
1. Микола Лисенко – засновник і одночасно легенда і вершина української класичної музики, як Тарас Шевченко для української літератури.
Ім’я Миколи Лисенка в історії української культури тісно пов’язане з епохою, протягом якої відбувалося становлення української музики як професійного роду діяльності творчих людей. У більшості випадків Лисенко сприймається саме як композитор, але його внесок у розвиток українського театру і культурного освіти воістину величезний. У числі головних заслуг знакової для всієї України творчої людини можна назвати наступні:
• як композитор Лисенко є засновником національної композиторської школи в Україні, його називають автором національної музичної мови;
• в часи, коли українська мова навіть не вивчалася в школах, а патріотичні рухи були під суворою забороною імперської влади, Лисенко присвятив своє життя розвитку української культури;
• мистецтво Лисенко використав які зброю для боротьби за пробудження національної самосвідомості рідного народу. Досягненню цієї мети він присвятив все своє життя, свій талант блискучого піаніста-віртуоза і хорового диригента, видатного педагога і безкомпромісного в боротьбі за Україну громадського діяча.
2. Найвіртуозніший піаніст України свого часу. Майстерність Лисенка вражала сучасників не тільки з числа співвітчизників. Іноземні критики давали виконанню маестро найвищу оцінку. Яскравим доказом високої майстерності володіння клавішами є складність фортепіанних творів, написаних композитором. Дивовижно мелодійні, продумані до дрібниць твори користуються незмінно високою популярністю не тільки на українській території.
3. Микола Лисенко – найвидатніший педагог української класичної музики. У 1904 році він відкрив двері своєї Музично-драматичного школи в Києві. Крім безпосередньо музичної освіти, у цьому навчальному закладі працювали відділення української та російської драми. Також в цій школі працював перший на всій території Російської імперії клас гри на народному інструменті. У навчальному закладі Лисенка педагоги викладали основи гри на бандурі (перший випуск учнів, незважаючи на труднощі в організації, відбувся у 1911 році).
Школа, відкрита композитором, потім виросла в Музично-драматургічний інститут, якому присвоєно ім’я Лисенка. Протягом часового проміжку з 1918 по 1934 рік цей навчальний заклад було провідним серед інших, де викладалися базисні основи творчості. Випускники Музично-драматургічного інституту стали засновниками українського мистецтва та авторами головних досягнень культури 20 століття.
4. “Музичний революціонер”, який випередив свій час. Його інновації інші корифеї європейської музики стали застосовувати лише через 10-20 років після їх появи у творах Лисенка.
Мистецтвознавці стверджують, що Микола Лисенко як піаніст-віртуоз не просто формував своєю творчістю основи музичного виконавства, а всіляко намагався вивести своїх слухачів «з хуторянської обстановки в найширший європейський світ». Написана майстром “Українська сюїта” викликала справжній фурор. До цього часу ніхто з композиторів не поєднував народну творчість і канонічні танцювальні форми.
В основі цього твору – елементи народної творчості, українські народні пісні. Але після шліхтування ювеліром-композитором кожна грань, всі до єдиної музичні інтонації засяяли неповторним світлом. Потім музиканти, оцінюючи твір, стверджували, що не можна назвати сюїту обробкою народної творчості, оскільки це повноцінне авторське музичне творіння.
5. Лисенко прославив українську національну музику в усьому світі. Його твори донині виконуються на оперних і театральних сценах багатьох країн. Опери, симфонії, рапсодії та інші його твори зберігають актуальність через багато років після життя композитора.
6. Лисенко – один з перших керівників “Українського клубу”, який відстоював українську незалежність (зрозуміло, в рамках царської Росії програмною вимогою клубу була автономія України) і демократизацію політичного життя. Він поклав власне життя на вівтар боротьби за відродження українського національного духу і свідомості. Одним з його найсильніших бажань було об’єднання нації з її подальшою боротьбою за право бути собою, вільно говорити рідною мовою і берегти власні традиції.
7. Лисенко зробив величезний внесок у етнографічну спадщину України, зібравши сотні зразків народної творчості (народних пісень, обрядів), які активно використовував у своїх музичних творах. Робота з хоровими колективами давала можливість збирати дані про народну творчість різних українських регіонів. У 1874 році він видав книгу з аналізом козацьких дум з репертуару відомого бандуриста Остапа Вересая.
8. Лисенко – один із засновників українського національного оперного театру в Києві. Знаменною подією в житті не лише композитора, а й усього українського мистецтва була спільна робота Лисенка та його троюрідного брата, драматурга Михайла Старицького над оперетою “Ніч перед Різдвом” за мотивами твору Гоголя. Вперше цей твір на сцені Київського міського театру було виконано аматорським театральним гуртком 24 січня 1874 року. Саме цей день вписаний в історію українського мистецтва як дата народження оперного театру в Україні.
До складу організаційного комітету, який займався постановкою оперети, увійшли знакові для України особистості – Михайло Драгоманов, Павло Чубинський, Федір Вовк, сім’я Ліндфорсів та інші особи. У Києві, що перебував під імперською владою, вони відкрито задекларували власну чітку проукраїнську позицію.
Декорації, створені для постановки, повторювали інтер’єр української сільської хати. Перед очима глядачів, на одній з балок, що підтримують дах, була вирізана дата знищення Запорізької Січі царськими військами. Не менш важливо і те, що сама прем’єра відбулася рівно через 200 років після трагічної для України події. Після цієї постановки і до кінця життя за Миколою Віталійовичем уважно спостерігало невсипуще око царських поліцаїв.
Можна з упевненістю сказати, що одним з найбільш переконливих свідчень визнання Миколи Віталійовича генієм і героєм українського народу є не тільки пам’ять про нього в серцях вдячних нащадків, а й виконання його творів як національних гімнів.
