День Захисника і Захисниці України — це не лише дата у календарі. Це день, коли ми вклоняємося усім поколінням борців, що клали життя, аби ця земля мала ім’я — Україна.
Від козаків Запорожжя до холодноярців, від воїнів Української Народної Республіки до повстанців УПА, від дисидентів і політв’язнів до героїв Майдану та добровольців новітньої війни — уся ця тяглість єдиної боротьби творить наш нинішній фронт. Бо ця війна не почалася у 2014 чи у 2022 році — вона тягнеться століттями.
Ми пам’ятаємо слова останнього командира УПА Василя Кука: «Переговори з окупантами на твоїй землі можуть тривати не довше автоматної черги». І ми бачимо, як цю істину підтверджує нове покоління воїнів. Вони показують: свобода не випрошується, свобода виборюється.
Кожен із них — ланка у нескінченному ланцюгу боротьби.
Ми пам’ятаємо кожного Захисника і Захисницю, які віддали життя за Україну. Ми дякуємо тим, хто сьогодні тримає зброю, керує дронами, стоїть у бліндажах і на вежах, хто щодня відвойовує наше право бути вільними.
Бо День Захисників — це про минуле, про теперішнє та про майбутнє. Про Україну, яка постане з цієї війни ще сильнішою, бо її народ довів: свобода — це наш внутрішній закон, наш обов’язок і наша доля.
І сьогодні ми говоримо не лише слова подяки, а й клятву: боротьба триватиме, доки останній окупант не залишить українську землю.
Слава Героям! Слава Нації!
Україна понад усе.
