Атеїсти в окопах бувають. Сам бачив. Їх не так багато. Значно більше ніж атеїстів, я бачив чудес.
Чудо надзвичайно нетехнологічне. У військового-християнина не існує методички на зразок: прочитай “Отче наш” і 90-й Псалом для захисту від АГС, а від міномету повтори це тричі і додай “Царю небесний” та “Богородице Діво радуйся”.
Закони фізики працюють. Але є винятки. В кожного був такий момент, який можна назвати чудом. Коли “Ураган” косить посадку, де твої позиції були ще вчора. Коли знаходять міну там, де ти ходив і їздив. Коли в окоп залітає снаряд і не розривається.
І лише тобі вирішувати, що це було. Чудо, фарт чи збіг обставин. Бог створив тебе вільним.
Я багато молюся. Тут багато часу для молитви. Коли відпочиваю, коли іду, коли на посту, коли копаю.
Але є моменти, коли я не можу молитись. Коли десь прилітає поруч, мозок не працює. Працюють рефлекси. Швидко впасти, притиснутися до дна окопу, пірнути в нору. І чекати, коли все це закінчиться.
Більше того, в такі моменти здається, що Бога тут немає. І це недалеко від істини. Адже пекло – це не казани із гарячою смолою, а буття без Бога. А тут, на війні, є багато філіалів пекла на землі.
Та навіть в такі моменти я знаю, що є люди, які моляться за нас. І в холодному світі, де так багато зла, з’являється простір для чуда. Воно завжди можливе, коли ми впускаємо Бога у свою душу і в своє життя.
